Переговори на кліматичному саміті COP30 у Белені, Бразилія, зайшли в глухий кут через розбіжності щодо викопного палива та фінансових зобов’язань, розтягнувши дискусії значно після запланованої дати завершення в п’ятницю. Оскільки багато делегатів уже залишають захід, досягнення угоди стає дедалі актуальнішим.
Суть конфлікту
Головною перешкодою є відсутність чітких посилань у початкових проектах угод на вугілля, нафту та газ – головні рушії кліматичних змін. Хоча саміт COP28 в ОАЕ погодив «перехід на викопне паливо», поточна пропозиція не містить чіткої дорожньої карти для досягнення цієї мети. Великобританія та інші країни вимагають більш жорстких формулювань, тоді як деякі країни, що залежать від викопного палива, опираються конкретним зобов’язанням. Ці країни виступають за скорочення викидів за допомогою таких технологій, як уловлювання вуглецю, стратегії, яку вчені критикували як нездатність вирішити проблему в корені.
Проблема власного капіталу: фінансування та відповідальність
Безвихідь пов’язана не лише з відмовою від викопного палива, а й з історичними дисбалансами у фінансуванні клімату. Країни, що розвиваються, наполягають на тому, щоб багатші країни взяли більші зобов’язання щодо фінансування адаптації до зміни клімату. Вони стверджують, що несуть основний тягар впливу зміни клімату, незважаючи на мінімальну історичну відповідальність за викиди. Останній проект передбачає потроєння фінансування боротьби з кліматом до 2030 року, але не ясно, чи надходитимуть ці кошти з урядів чи приватних джерел.
Роль і суперечки Бразилії
Приймаюча країна, Бразилія, під керівництвом президента Лули да Сілви, сподівалася досягти більш амбітної угоди. Однак саму країну критикують за плани розширити видобуток нафти і газу на шельфі до початку 2030-х років. Незважаючи на це, Лула захищає розвиток викопного палива як засобу фінансування переходу Бразилії на більш чисту енергію та вказує на прогрес у стримуванні вирубки лісів Амазонії. Він також запустив фонд для запобігання втраті тропічних лісів, але забезпечення міжнародних зобов’язань залишається проблемою.
Шлях вперед
Правила ООН вимагають, щоб дві третини країн-учасниць залишалися на місцях для прийняття рішення, і коли делегати йдуть, час спливає. Ця ситуація підкреслює триваючу напругу між економічною реальністю та терміновими кліматичними діями. Нездатність досягти консенсусу стане серйозним ударом для глобальних зусиль у боротьбі зі зміною клімату, загостривши проблеми координації міжнародної політики перед обличчям суперечливих національних інтересів.
Без чіткої та рішучої угоди світ ризикує ще більше відставати від своїх кліматичних цілей, посилюючи і без того серйозні наслідки глобального потепління.
