Сучасні методи картографування рослинності в Антарктиді систематично недооцінюють кількість рослинності, особливо в регіонах, де переважають темні лишайники. Нове дослідження, опубліковане в журналі The Innovation, показує, що ці занижені оцінки можуть досягати 90% у деяких регіонах, спотворюючи регіональний аналіз і перешкоджаючи точним оцінкам екосистем.
Проблема з темними лишайниками
Дослідження, проведене спільно вченими з Інституту дослідження космічної інформації Академії наук Китаю (AIRCAS) і Аргентинського центру перспективних досліджень у галузі геонаук і біорізноманіття (CADIC-CONICET), виявило критичний недолік традиційних оптичних методів дистанційного зондування. Ці методи мають труднощі з виявленням лишайників темного кольору, які складають більшу частину антарктичної рослинності.
Зокрема, дослідження показало, що в нижніх широтах Південних Шетландських островів рослинність недооцінена приблизно на 31,5%, причому на темні лишайники припадає 73% цієї невідповідності. У високоширотних районах північно-східної частини Антарктичного півострова лишайники можуть становити до 90% загальної рослинності, але їх часто класифікують як зони без рослинності.
Оцінка «невидимої» рослинності
Дослідники об’єднали свої спостереження з нещодавно опублікованим набором геопросторових даних розподілу лишайників, щоб оцінити ступінь помилок картографування. Їх аналіз показав, що лишайники темного кольору становлять в середньому 54% угруповань лишайників Антарктики. Ця частка змінюється географічно, перевищуючи 40% у низьких широтах і наближаючись до 80% у високих широтах.
Чим вище частка темних лишайників, тим сильніше недооцінка. Це створює помилку просторового зміщення, яка спотворює міжрегіональний аналіз рослинності та перешкоджає точній оцінці розподілу рослинності та динаміки екосистеми.
Чому це важливо?
Недооцінка покриття лишайниками має ширші наслідки для розуміння антарктичних екосистем. Лишайники відіграють важливу роль у ґрунтоутворенні, кругообігу поживних речовин і забезпеченні середовища існування для безхребетних. Їх недостатня представленість на картах рослинності може призвести до неточних оцінок біорізноманіття, запасів вуглецю та вразливості екосистем до зміни клімату.
Дослідження підкреслює необхідність удосконалення методів дистанційного зондування, які можуть точно виявляти темні лишайники, наприклад, використовуючи альтернативні спектральні індекси або інтегруючи дані з кількох датчиків. Без цих удосконалень карти рослинності й надалі представлятимуть спотворену картину екосистем Антарктики.
«Систематична недооцінка покриття лишайниками створює критичну сліпу пляму в нашому розумінні динаміки антарктичної рослинності», – підсумували дослідники. «Точне картографування має важливе значення для ефективного збереження та управління в цьому швидко мінливому середовищі».
