Мозок, ідентичність та страх втрати: уроки Марселя Пруста для сучасного світу
Страх втрати – одна з найглибших і найпримітивніших людських емоцій. Ми боїмося втрати здоров’я, близьких людей, роботи, свободи … але, можливо, одним із найстрашніших сценаріїв – це втрата себе, що робить нас унікальними і дозволяє нам взаємодіяти зі світом. Історія Марселя Пруста, розказана Масудом Хуссейном у своїй книзі “Наш мозок, наш я”, особливо ілюструє цей страх. Пруст, великий французький письменник, зазнав нав’язливої тривоги щодо майбутнього інсульту і, як наслідок, афазії – втрата здатності говорити і писати. Його панічний страх перед цією недугою, його готовністю до радикальних заходів, включаючи трепанацію черепа, вражає і змушує нас задуматися про природу нашої ідентичності та про те, наскільки це залежить від когнітивних функцій.
Пруст боявся не просто фізичної недуги. Він боявся втратити себе, свою здатність висловлювати думки, зв’язки зі світом, соціальним статусом. Його страх був глибоко пов’язаний з його самооцінкою, з його роллю в суспільстві з його здатністю впливати на інших. Він розумів, що без мови, без здатності писати та спілкуватися, він втратив би все, що є для нього важливим.
І це змушує нас думати: скільки ми, сучасні люди, залежні від наших когнітивних функцій? Наскільки наша ідентичність визначається тим, що ми робимо, що ми робимо, як ми висловлюємо себе? В епоху цифрових технологій, коли самовираження все частіше переходить в інтернет-простір, ця залежність може стати ще більш вираженою.
Я пам’ятаю справу з мого життя, коли мій друг, талановитий художник, отримав травму голови. Як результат, він втратив здатність малювати. Для нього це було страшним ударом, адже малювання було не просто хобі, а способом існування, способом висловити свої почуття та думки. Він втратив не лише майстерність, він втратив частину себе. Тривалий час він бився проти депресії та почуття безпорадності. Цей випадок назавжди змінив мою думку про те, наскільки крихкою та залежною може бути наша ідентичність.
У випадку з Прустом його страх втратити мову асоціювався не лише з його професійною діяльністю, а й із його соціальним становищем. Він був частиною високого суспільства, він майстерно побудував відносини з впливовими людьми. Його соціальна ідентичність, його “належність” певній групі, залежала від його здатності спілкуватися та впливати на інших. Він розумів, що втрата мови означатиме втрату всього цього.
Особливо це стосується людей, які активно використовують соціальні мережі. Ми все більше і більше визначаємо себе через наші онлайн -профілі через кількість лайків та передплатників, за допомогою коментарів та репостів. Ми створюємо віртуальні версії себе, які, здається, нам, відображають нашу справжню суть. Але що станеться, якщо ми втратимо доступ до цих віртуальних версій себе? Що станеться, якщо ми втратимо здатність спілкуватися в інтернет -просторі?
Сучасні неврологічні дослідження показують, що мозок має дивовижну здатність реорганізуватися та відновлювати. Навіть після серйозних пошкоджень мозок може частково відновити втрачені функції. Але це не завжди можливо, і навіть якщо відбудеться реставрація, це може бути неповним.
Історія Пруста нагадує нам, що ми повинні цінувати свої когнітивні функції, що ми повинні піклуватися про свої мозки. Ми повинні займатися фізичними вправами, правильно їсти, спати і уникати стресу. Ми повинні постійно вивчати нові речі, розвивати свої навички, розширювати наш кругозір.
Але найголовніше, ми повинні пам’ятати, що наша ідентичність не обмежується нашими когнітивними функціями. Ми – це не лише наші думки та почуття, це також наші стосунки з іншими людьми, це наша здатність любити та співчуття, це також наша здатність створювати та створювати.
На закінчення, історія Марселя Пруста – це не просто історія про страх перед хворобою. Це історія про те, наскільки крихким і залежним може бути наша ідентичність, і наскільки важливо цінувати та захищати те, що робить нас унікальними. Це нагадування про те, що, незважаючи на всі страхи та невизначеність, ми повинні прагнути до само -реалізації та самодослідження, щоб залишити свій слід у цьому світі. І пам’ятайте, що навіть втративши частину себе, ми можемо знайти нові способи бути та створити.
